ВОЛОДАР ЗАМКІВ АБО ВЕЛИЧНА ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЛЮДИНИ
«ВОЛОДАР ЗАМКІВ АБО ВЕЛИЧНА ІСТОРІЯ ВЕЛИКОЇ ЛЮДИНИ»
Як не вистою, здригнуся,
Захитаюся, мов тінь,
Пропаде навіки праця
Многих, многих поколінь.
Іван Франко
Ці слова Великого Каменяра цілком логічно могли б бути лейтмотивом всього творчого, сподвижницького життя Бориса Григоровича Возницького, видатного Мистецтвознавця, талановитого музейника сучасності, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, академіка, Героя України, воістину великого Українця, що понад пів століття невтомно визбирував безцінні національні скарби та творив самотужки новітню епоху в історії вітчизняної культури – епоху національного відродження великого європейського народу.
Він повернув світовій культурі з небуття українського Мікеланджело – Іоана Пінзеля. Возницький врятував від загибелі тисячі унікальних творів сакрального мистецтва. За час його півстолітнього керівництва Львівською, нині вже національною галереєю мистецтв, її фонди виросли більше, як у шість разів, і становлять понад 60 тисяч одиниць.
Він вистояв, вижив в умовах жорсткого ХХ століття, щоб потім своєю героїчною працею засвідчити перед прийдешніми поколіннями, як багато може зробити для нації, навіть одна людина, якщо в своєму житті ця людина поставить собі за мету служити рідній Вітчизні в міру даних їй здібностей і таланту.
Народився Борис Возницький 16 квітня 1926 року в селищі Ульбарів (тепер – Нагірне у Рівненській області). Спочатку навчався в селищній школі, а у 5-6 класі перевівся до дубенської. Цікаво, що саме там він разом з своїм однокласником (який був єдиним в класі українцем) не бажали ходити на уроки релігії, які викладав католицький священник, та прогулювали їх.
У березні 1944 року Борис Возницький мобілізувався на фронт Другої світової війни. Він служив у штрафній роті радянської армії. Водночас до входження на території заходу України радянської влади входив до УПА. Однак, як сам він зазначає у своїх спогадах, перед приходом радянської влади отримав наказ розійтися по будинках, а опісля воїни вже не отримали послання зібратися.
Возницький мав талант до малювання, який проявився у нього ще з юних літ. Тому після служби в армії він вирішив розвиватися в напрямку мистецтва. Спочатку він навчався в училищі імені Івана Труша. Після цього вступив до Ленінградської академії мистецтв на факультет історії мистецтв. У 1956 році переїхав до Винник, де долучився до створення Винниківського історико-краєзнавчого музею. Крім того, в цей час він також працював у школі, де вчив дітей малювати.
У 1953 році мистецтвознавець одружився з Оленою Данилевич. А через рік в подружжя народилася донька – Лариса. Вона також продовжила справу свого батька. Лариса Разінкова-Возницька є доцентом кафедри реставрації Львівської національної академії мистецтв, голова Асоціації реставраторів Львівщини та колишня директорка Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.
У радянський період влада в Україні не дбала про збереження архітектурних пам’яток. Ба більше, багато храмів та замків перебували в занедбаному стані, їх цілеспрямовано руйнували та нищили. Водночас Борис Возницький за свою діяльність врятував чимало українських пам’яток. Усього налічують близько 36 тисяч творів мистецтва, які мистецтвознавець зберіг разом з небайдужими людьми. Зокрема, Возницький брав участь у відновленні Олеського замку, палацу Розумовського, каплиці Боїмів у Львові, Бернардинського костелу та інші. Крім того, мистецтвознавець велику увагу приділяв творам Іоана Георга Пінзеля – відшукував, зберігав та відкривав їх для інших.
Борис Возницький заснував чимало музеїв у Львові. Зокрема: Музей першодрукаря Івана Федоровича, Музей Пінзеля, Музей-садиба Шашкевича, Музей найдавніших пам'яток Львова, Музей «Русалки Дністрової». Крім того, він створив туристичний маршрут «Золота підкова Львівщини», за яким можна відвідати Олеський, Підгорецький, Свірзький та Золочівський замки.
Протягом 1960-1962 років Борис Возницький працював заступником директора в Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького (тоді Музей українського мистецтва). Після цього став керівником Львівської картинної галереї. 12 квітня 2013 року галереї присвоїли ім’я Бориса Возницького.
Борис Возницький загинув 23 травня 2012 року в дорожньо-транспортній пригоді, яка сталася біля селища Куровичі (Золочівський район, Львівська область). Причиною аварії став серцевий напад. Мистецтвознавцю в цей час було 86 років. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові (поле №67).
