НАТАЛЯ ТОПОЛЬНИЦЬКА: ОДКРОВЕННЯ. ЯК ЦЕ БУЛО...
Наталія Топольницька. Вона увійшла до зали, просто і осяйно, принесла з собою смаколик і трунок, польове і городнє зілля у в’язаночках, пасочки, хліби і паляниці, верети і килими на жердках, стріхи бабиних хатів і їхні спадки, стару грушу, що випрошує ще одну весну; з клунком коралів та намист, баламутів, з тією прадавньою і вічно молодою українською етноісторією. І зі своїм поетичним словом: кожному зрозумілим, милим, співзвучним. ЇЇ поезія – це ми, українці, від Аратри до сьогоднішньої великої битви за бути самими собою, за бути Україною. Так відбувалася наша зустріч. А пару віршів пані Наталі друкуємо як ремінесценцію вчорашньої атмосфери.
Я виставляю борг російським окупантам!
За знищені й сплюндровані життя!
За півника у глибині серванта!
За гріх без жалкувань, без каяття!
За маму, вбиту з немовлям в Одесі!
За Бучу, за Гостомель й Азовсталь!!!
За фейкові новини в жовтій пресі!
За тугу матері, за дівчини печаль...
За пісню, що померла на півслові...
За первістка в холодному метро!
За недоплани, недохроніки любові...
І за замулене безчестям джерело!
За шиту чорним хрестиком сорочку, за сизе небо та за вбитий дім!!!
За постріл в мрії сина...І за дочку...
Я виставляю борг й моя ненависть - в нім!!!!
Не ворушись, красунечко, не треба!
Краса не любить поспіху й суєт!
А я купатимусь в очах відтінку неба...
І впаде промінь золотий на бісерний корсет!
На шовк розкішних пав і на вінок восковий!
На баламут, який дивує білий світ!
І усміхнеться краєм вуст Великдень світанковий!
І так на Україні - сотні, сотні літ!!!
І панна українська- найгарніша в світі!
Їй ткалі ткали плахту з вовни та квіток!
Для неї - всі волошки та багряні маки в житі!
Вона- це волі й справжності незламної ковток!!!
Тому не ворушись,о славна й ніжна панно!
Нехай в озерах вроди втопиться війна!
А ми радітимемо миру несказанно!!!
Все буде Україна, врода і краса!!!
Сьогодні я пишу сама про себе...
Я маю землю, я маю небо!
Я маю трави в ранкових росах!
Я маю досвід і срібло в косах!
Від баби маю сорочку-чічку.
Від іншої в спадок - в зіницях нічку!
Я маю дочку, я маю сина!
Й довкола мене - моя Вкраїна!
Я маю серце, я маю душу!
Я маю "можу", я маю "мушу"!
Я маю тих, для котрих я - цінність!
З дитинства маю " синдром відмінниць"...
Я дякувать вмію і людям, й Богу!
Покличте - і прийду на допомогу!
У небі вмію зірки лічити!
Й молитись буду, щоб в мирі жити!
Сиджу із бабою на буковім порозі...
А липа золото все трусить на рядно...
Везе Ілля свій хліб
