І ЖИТИ ХОЧЕТЬСЯ, І ХОЧЕТЬСЯ ТВОРИТИ
ІНФОРМАЦІЙНА ДОВІДКА
І ЖИТИ ХОЧЕТЬСЯ, І ХОЧЕТЬСЯ ТВОРИТИ
(Григорій Михайлович Тютюнник)
У народі споконвік побутує давня теза: великі часи народжують великих людей. Істинність цієї тези підтвердилась на прикладі життя і творчості Григорія Михайловича Тютюнника.
Народився Григорій Михайлович у с. Шилівці Зіньківського району Полтавської області 6 травня 1920 року.
Незважаючи на місце народження жителі м.Камянка-Бузька вважають Григорія Михайловича своїм земляком, близьким і рідним. Воно цілком закономірно, бо в нашому місті пройшли кращі роки його життя.
Трудова біографія Григорія Михайловича почалася з нелегкої , але благородної праці вчителя – словесника у Львівському культпросвітучилищі, а з 1947року – Кам'янка - Бузькій середній школі №1. На педагогічній роботі він ішов по висхідній: працював заступником директора з навчальної роботи молоді, а згодом – інспектором шкіл районного відділу освіти.
Педагогічну роботу Григорій Михайлович органічно поєднував з літературною діяльністю. Його весь час тривожила думка , що для літературної діяльності залишається мало часу, доводиться урізувати години дня, сну і відпочинку.
Писати він почав ще в університеті. Як і всі письменники – початківці , почав із віршів, що потім склалися на збірку «Журавлині ключі». Потім перейшов на прозу. Роки життя в Кам'янці були найплідніші. Тут він написав усі свої прозові твори. У 1951 році – повість «Хмарка сонця не заступить» , у 1959 році – першу частину роману « Буг шумить». Роботу над другою частиною роману, в силу об’єктивних причин , письменник перериває. У нього визріла думка взятись за написання більш широкого літературного полотна. І почалась важка щоденна праця над новим романом, який побачив світ під назвою « Вир».
Над кожним твором Григорій Михайлович працював терпеливо і наполегливо, а над романом « Вир» - з подвійною енергією. Збирав і упорядковував матеріал , роздумував над сюжетною лінією, розтановкою героїв, як кращий ювелір, відточував кожну грань людської особистості. Виснажлива праця вимагала багато часу, творчої наснаги і фізичних сил. Та умови праці були не вельми вдячні. Дві невеличкі кімнати – одна правила за спальню, друга – за гостинну залу. Робочим кабінетом служило невеличке з вікном і гарною підлогою горище. Тут завжди пахло чебрецем і м’ятою. У саду під вишнями, Григорій Михайлович власноруч змайстрував собі письмовий стіл з лавочками. За цим столом був написаний і власноруч надрукований на машинці роман « Вир». Роман « Вир» - це плід неймовірно важкої праці. Очевидці, дружина Олена Федотівна, друзі Анатолій Дімаров, який редагував роман, Іван Дзюба, розповідали про велику вимогливість автора до сюжету, героїв, їх взаємин, до пейзажу, культури, мови. Окремі розділи, сторінки переробляв по декілька разів.
Коли книга була готова, письменник здав її у видавництво» Радянський Львів» . В редакції роман зустріли недружелюбно. Насправді твору ніхто не читав. Без будь-яких зауважень і поправок повернули авторові. Григорій Михайлович був надто збентежений і водночас ображений. Та нема, мабуть, зла, щоб не вийшло на краще. Саме в той час зі Львова до Києва переїхав Анатолій Дімаров на роботу у видавництво « Радянський письменник» . Цим скористався автор роману. Він подзвонив Дімарову і попросив, щоб той прочитав твір і дав свою оцінку, бо, мовляв сам не знаю, що написав. Критик погодився. З захопленням читав сторінку за сторінкою. Його дивувало те, що письменник так сміливо і правдиво розкрив роль українського народу у другій світовій війні.
Повернувшись у Кам'янку, письменник з натхненням почав відшліфовувати твір. Наче відчував, що часу вже нема. П'ять днів пройшли у виснажливій праці. І ще чотири дні доля подарувала письменникові – 29 серпня його не стало.
Роман«Вир» був виданий після смерті автора в 1962 році. Посмертно Григорію Михайловичу за цей справжній шедевр української літератури присвоєно звання лауреата Державної премії ім. Т.Г.Шевченка. На будинку, що на вул. Шевченка, 13, встановлена пам’ятна дошка.
Проходять роки, десятиліття,але жителі нашого міста зберігають світлу пам'ять про людину, яка піднялася на вершину свого таланту і великої духовної краси. Не забувають дороги, що веде на Личаківський цвинтар у Львові. Ідуть його учні, вчителі, друзі, щоб вклонитись праху дорогої людини.
