ВЕЛИЧ МОГУТНЬОЇ ПОСТАТІ
29 вересня 2026 року виповнилось 160 років від дня народження Михайла Сергійовича Грушевського - видатного українського історика, науковця, літературознавця, громадсько-політичного діяча та голови Української Центральної Ради. У бурхливі роки Української революції (1917–1921) Михайло Грушевський став головним ідейним натхненником національного руху:
Голова Центральної Ради: Очоливши перший український парламент, він провів країну еволюційним шляхом від вимог національно-культурної автономії до проголошення повної незалежності Української Народної Республіки (УНР).
Співавтор Універсалів: Безпосередньо брав участь у створенні чотирьох Універсалів, які заклали фундамент модерної української державності.
Конституційний процес: Очолював комісію, яка 29 квітня 1918 року ухвалила Конституцію УНР («Статут про державний устрій, права і вільності УНР»).
Архітектор української історії: Головний науковий подвиг Грушевського полягав у тому, що він уперше створив окрему, цілісну схему історії України, повністю відокремивши її від імперського наративу Росії.
«Історія України-Руси»: Його фундаментальна 10-томна праця (доповнена 5 томами «Історії української літератури») довела безперервність розвитку українського народу від найдавніших часів.
Наукова спадщина: За життя вчений залишив понад 2 тисячі наукових праць і сформував потужну історичну школу, виховуючи покоління українських дослідників.
Особистість: поза постаментом. Реальний Грушевський суттєво відрізнявся від свого канонічного образу на 50-гривневій купюрі.
Глибока релігійність: У молоді роки він мав намір піти у ченці, був дуже побожним і аскетичним, постійно аналізував свої вчинки через призму віри.
Складний характер: Сучасники згадували його як людину авторитарної вдачі у професійному житті. Він важко сприймав інституції, якими не керував сам, що часом призводило до конфліктів у науковому середовищі.
Трагедія ідеалізму: На жаль, Грушевський та лідери УНР виявилися недостатньо далекоглядними в питаннях негайної розбудови потужної регулярної армії. Вони належали до інтелектуалів, які вміли розуміти націю, але не встигли навчитися її захищати в умовах жорстокої зовнішньої агресії.
Переслідування та фінал.
Після поразки революції та короткої еміграції Грушевський повернувся до радянської України у 1924 році, щоб продовжити наукову роботу. Проте тоталітарний режим не вибачив йому державницького минулого. У 1931 році його заарештували за сфабрикованою справою «Українського національного центру».
Помер у 1934 році в Кисловодську за досі не з'ясованих обставин. Більшість його учнів репресували, а праці на десятиліття вилучили з обігу.
Головний заповіт вченого, який знову звучить актуально через 160 років:
«ЄДНАТИСЯ, КОНЦЕНТРУВАТИСЯ, А НЕ ДІЛИТИСЯ, НЕ РОЗБІГАТИСЯ - СЕ ПОВИННО БУТИ У ВСІМ НАШИМ ГАСЛОМ».
